Логотип Фонтанської громади

Фонтанська Громада

Офіційний сайт

Населені пункти громади

Фонтанська сільська територіальна громада — територіальна громада в Одеському районі Одеської області. Утворена в рамках адміністративно-територіальної реформи 2015 року та Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад». До її складу увійшли села Фонтанка, Крижанівка, Вапнярка, Нова Дофінівка, Олександрівка та селища Ліски і Світле. У громади є вихід на узбережжя Чорного моря та Великого Аджалицького лиману, на території розташований ландшафтний заказник місцевого значення “Лузанівський ліс”.

Фонтанщина – мальовничий куточок, який  щедро наділено і морською красою і розмаїттям лісних барв, вулицями, які потопають у зелені, а поряд з тим, розвиненою інфраструктурою з ринками продовольчих і непродовольчих товарів, будинками культури, закладами освіти, транспортним сполученням з містом Одеса, медичними установами, торговельно-розважальним центром «Рив’єра».

Зі сходу Фонтанська територіальна громада межує з Чорноморською територіальною громадою, з півночі с Красносільською територіальною громадою, з заходу знаходиться в обіймах міста-героя – Одеси, а на півдні омивається Чорним морем.

Загальна площа громади становить 96,0 км2, у громаді зареєстровано – 25214 осіб (станом на березень 2025 р).

Фонтанська сільська територіальна громада

с. Фонтанка
▼
Ще в давнину на березі моря люди знайшли джерело, що било фонтаном з-під землі. У нашій степовій місцевості це було справжнім подарунком долі.

Представники багатьох народів, що мешкали у Північному Причорномор’ї – кіммерійці, скіфи, сармати, греки, слов`яни – неодноразово зупинялися саме тут, біля цілющого джерела. Перші мешканці осіли на наших землях лише у середині ХІХ століття. Селяни були особисто вільними та платили державну десятину. В ті часи Фонтанка складалася з трьох поселень: хутору Жидівського, хутору Вовчого та самої Фонтанки.

Міжвоєнний період у Фонтанці був часом бурхливим та багатим на події. Почалась Громадянська війна, і вже сили всіх «різнокольорових» армій йдуть селом то в Одесу, то з Одеси. В 30-х ХХ ст. поселення зросло, розбудувалося, організували колгосп, риболовецьку артіль, відкрили перші 4 класи школи.

Але мирне життя мешканців Фонтанки було перерване війною. 16 жовтня 1941 року Фонтанка була повністю захоплена ворогом. Для її мешканців почався новий період – життя в умовах окупаційного режиму – терору, насильства і грабежу. На два з половиною роки наше село стало частиною новоукладеного губернаторства Трансністрія. Навесні 1944 року радянська армія вигнала загарбників з Одеської землі. На початку квітня точилися бої за Фонтанку та сусідні села. Німці підірвали свою батарею і відступили. До полудня 8 квітня ворог був повністю вигнаний із села.

Мешканцям Фонтанки довелось починати все спочатку. В 1945 році колгосп імені Жовтневої революції дав країні перший хліб. 1 вересня 1946 року школа-семирічка зустріла своїх учнів. У 1949 році Фонтанка отримала статус села. І вже в 60-70-х роках її не впізнати: це велике господарство, де вирощують пшеницю, соняшник, овочі та фрукти. Тваринницький комплекс радгоспу славився на всю державу своїми новітніми технологіями. До Фонтанки приїжджали делегації з усіх радянських республік для обміну сільськогосподарським досвідом. Зріс і культурний рівень села: почалось будівництво амбулаторії, поштового відділення, крамниці, клубу. Відкрили нову школу.

Двадцять перше століття – це ера прогресу та розвитку. І наше село не поступається у цьому нікому, адже має на своїй території все, що потрібно сучасній людині і для розваг та відпочинку, і для вирішення побутових та ділових справ. Фонтанка розташована в унікальній курортній зоні Одеської області на березі Чорного моря. Для вас: м`який клімат, ласкаве море, чудові пляжі, чисте повітря, краса та спокій затишного села. Краса природи нашого села, води Чорного моря завжди привертали увагу відпочивальників і кінематографістів.
с. Крижанівка
▼
Село Крижанівка було центром Крижанівської сільської ради, до складу якого входили села Ліски і Мирне. Територія Крижанівської сільської ради становила 528,37 га вздовж узбережжя Чорного моря. B селі близько 1500 дворів, з населенням понад 4200 чоловік.

Ранніми назвами села вважалися Мар’ївка, Мар’янівка (Архівні дані 1868 р, 1885 р держ., Фонд № 91, опис № 1-а, справа 41 об), які доводять, що на перехресті доріг, Миколаївської та Старокиївської, знаходилося село Мар’янівка (Кіселово), межі якого плавно зливалися з кордоном села Корсунці, а в 1,5 км від цих сіл, з розвиненою для тих місць інфраструктурою (питні заклади, пошта, церква, школа) знаходився хутір Крижанівка, на місці якого теперішнє село Крижанівка.

Місцевий старий цвинтар с. Крижанівки з давньогрецькими похованнями (кам’яні мальтійські надгробки) допомагають встановити час перших поселень (1802-1803 рр).

Археологічна карта Тилігуло-Куяльницького Міжлимання, складена Національною Академією наук України, підтверджує давнє походження села. Залишки скіфських поселень (IV-III в до н.е.), срібна пектораль XII в. до н.е., знайдена жителем села Гаркавченко А.І.

Поруч з селом проходив поштовий тракт північного сходу, по якому йшли чумаки. Про це в своїх записках писав мандрівник Долгорукий І.П. (1810). У статті «Славні бубни за горами» він описує зустрічі з чумаками, пилову бурю, трактир француза До Фіне.

В книзі сторічній давнини «Материалы для оценки земель Херсонской губернии» том 1 , вид. 1893р. Одеська округа, Крижанівка представлена як дача №1, волості №56, розташована між Чорним морем, Куяльницьким та Аджаликськими лиманами. На її території немає жодного поселення, власників, а форма землекористування характеризується так: «общественных земель нет, а есть два крупных поместий земледельцев графа Лузанова П.Ф. Общая площадь села Крыжановка 7162 д. и есть добротный 31 двор.».

Інше архівне джерело (газета «Одесский вестник» від 13.07.1889р) в ст. «Вокруг Одессы» розповідає історію виникнення села Крижанівка так: «Откуда взялось название «Крыжановка» нам не известно. Лет 50 тому назад возможно этим селом владел какой-нибудь землевладелец по фамилии Крыжановский». Далі пишеться, що колись в цих містах хазяйнували турки, татари, потім був пустир, який поступово заселювався шляхом купівлі-продажу наділів землі. Так з’явилися поселенці-десятинщики, які платили десятину з врожаю.

Видавництво Губернського статистичного комітету «Список населенных мест Херсонской губернии и статистические данные о каждом поселении», Херсон 1896р., стор 299: «Крыжановка – деревня. Дворов 31, промыслы: добыча соли, ловля рыбы и ее переработка на 3 рыбных заводах».

Прізвища старожилів рибалок – Панченко, Демченко, Морози, Саковичи, Новоченко, Рижикови, Рудяки, Андріїви, Тефтули, Каволі. Скупі архівні дані не дають оцінки діям селян. За розповідями старожилів селяни жили заможно. 1917-1920 рр – роки революції – білі плями історії села. Після 1920 року землі перейшли до рук незаможних селян. Було створено товариство зі спільної обробки землі – ТОЗ «Перший травень». У 1922р. комітет незаможних селян об’єднав 118 осіб (Архів). Восени 1922 р. відбулися вибори ради сільських депутатів у складі 5 осіб. У 1929 р головою колгоспу «Чорноморська комуна» став Сакович Ананій Григорович. 1935 р на колишній дачі Лузанова в районі п/т «Молода Гвардія» розміщувалась Крижанівська початкова школа, директором якої був Горобецький Іларіон Макарович. У 1945 р школу було зруйновано, зараз на цьому місці знаходиться їдальня п/т «Молода Гвардія». У 1930 р з риболовецької бригади було засновано самостійне господарство «Чорноморець» (15 шаланд, 2 моторно-вітрильних сейнери вітрильно-гребних шаланд).

Друга Світова війна нанесла удар по долі селян, багато з них не повернулися додому.

1946-1952 р. колгосп «Чорноморець» майже відновлює економіку до довоєнного рівня. Голова колгоспу Васін Яков Федорович, заслужений партизан, підпільник Одеських катакомб. Всі наступні роки рибколгосп забезпечував безбідне існування працівникам села.

«Перестройка», розподіл сфер впливу у пострадянському просторі, безгосподарність нових керівників привели к занепаду економіки колгоспу. Господарство стало банкрутом та було викуплено приватною особою.

На території села немає фабрик, заводів, жителі села працюють у місті на приватних підприємствах, базарах, розвиток села залежить від інвесторів. За їх рахунок будується сільська школа, стадіон, зводиться храм, проводяться берегоукріплювальні та протизсувні роботи. Зараз у Крижанівці понад 1500 дворі, є газопровід, водопровід, заасфальтовані вулиці, проведено зовнішнє освітлення. На території села є пошта, амбулаторія, будинок культури та бібліотека. В сілі багато приватних продовольчих магазинів, кафе, барів, ресторані, є басейни, сауни, продовольчий ринок.

Історія Крижанівки

Наприкінці липня з коротким візитом до нашого міста приїздив потомок дворян Лузанових – Олег Олегович Лузанов. Метою візиту було відвідування міст захоронення його пращурів (цвинтар с. Крижанівка), школи, збудованої його родиною в 1901 році (с. Корсунці) та знайомство з місцями соляних промислів на лиманах.

Лузанівка, Лузанівський ліс, с. Корсунці, с. Крижанівка, с. Кіселово, Куяльницький лиман, Хаджибей – це ті місця, де зараз мешкає понад 300 тисяч осіб та тривалий час мало хто з них знав, що назви цих місць пов’язані з першопроходьцями, землеробами, потомственними військовослужбовцями, що отримали від держави земельні ділянки та лимани Куяльницький та Хаджибеївський, для розробки соляних промислів.

Для будівництва порту, освоєння прибережних угідь, розвитку торгівлі, економічного розвитку півдня царський уряд давав великі привілеї поміщикам-землеробам, якими і були потомственні дворяни Лузанови. Так родина Лузанових отримала у 1819 році більш як 18000 десятин землі біля моря, мисливські угіддя в Молдові та Куяльницький та Хаджибейські лимани.

Йде розорювання ковильних степів, з’являються села Корсунці, Крижанівка, Кіселево. Село Корсунці почало свій розвиток завдяки соляному промислу на лиманах, куди потягнулися робочі, селяни-втікачі, козаки. Це були перші штучні басейни по виробництву солі.

Тридцяті: головним натхненником та організатором був імперський статський радник, бізнесмен, юрист за освітою Михайло Фомич Лузанов. Багато років поспіль (з 1910 по 1916 рр.) він обирався мировим суддею, земським гласним Одеського повіту; десять років очолював комерційний суд м. Одеса. За його ініціативою у 1901 році було збудовано Корсунська земська школа ім. Імператора Олександра ІІ. Мати Миколи Фомича Лузанова Дембровська Н.Н. відвела земельну ділянку під будівлю цієї школи, бібліотеки-читальні та квартир для вчителів.

Уся економічна та господарська діяльність родини Лузанових була направлена на розвиток відведеної їм прибережної зони, яку ми звемо Лузанівкою.

За своїми політичними поглядами професіонала-господарника Лузанов М.Ф. спокійно прийняв революцію 1917 року, а з приходом НЕПу відмінний господар вбачав розвиток міста як здравниці, що спонукало його створити комісію з художників, юристів, архітекторів, бухгалтерів-економістів, публічних людей міста для обговорення розвитку Лузанівки в найближчий час. Активно проходило обговорення та тендер проектів.

Родина планувала створити на місці Лузанівського маєтку своєрідний оздоровчий курорт з купальнями, атракціонами, концертними залами, готелями, театром, бібліотекою-читальнею, рестораном та кафе.

Підведення трамваю , залізничної гілки до місця курорту вирішили би питання про доставку бажаючих оздоровитись та розважитись. Між Лузанівкою та портом мали курсувати катери, було підписано договір з «Руською пароплавною компанією» о прогулянкових катерах вздовж узбережжя володінь Лузанових (п/т Молода Гвардія).

На обриві вздовж маєтку терасами було закладено елітний виноградник, а від саду на місці вулиці Семена Палія та спуску до моря залишилась лише назва «Садова балка».

Все закінчилось в один момент у 1919 р. суперечка з п’яним матросом, що уособлював у той час всевладдя більшовиків, змусив покинути все і залишити батьківщину. Життя на чужині було нелегким, але злидні, безгрошів’я, чужа культура, війна не зломили вільнолюбства славного роду Лузанових.

Сьогодні один з них, праправнук мирового судді, юрист з Німеччини, Лузанов Олег Олегович частий гість нашого міста. Він був на двохсотрічному ювілеї комерційного суду м. Одеси, брав участь у перепохованні пращура М.Ф. Лузанова в м. Бендери.

Революція, війна, лихоліття не пощадили місця, де жили, творили, мріяли, будували дома, добували сіль, садили дерева Лузанови. При спілкуванні зі співвітчизниками гордість за свою історичну батьківщину переповнює Олега Олеговича Лузанова. Йому все цікаво: морський бриз, балки, спуски до моря, сільська дорога, колодязі, цвинтарна тиша. Все це переповнює його уяву. Він щасливий, що зміг доторкнутись до свого коріння, побувавши в с. Корсунці, п/т «Молода Гвардія», с. Крижанівка.

Бібліотекар Крижанівської сільської бібліотеки, історик Серік О.І.
с-ще Ліски
▼
с. Олександрівка
▼
Олександрівка – мальовниче село на півдні Одеської області, розміщена в межах Причорноморської низовини, що являє собою вододіл лиманів.

Розташовано село на березі Великого Аджаликського (Дофінівського) лиману, поблизу узбережжя Чорного моря. Є на території села кілька ставків, найбільший з яких мешканці називають Большак.

Село Олександрівка засноване в 1875 році. Про походження назви Олександрівка існує легенда, в якій розповідається, що назва села походить від імені бідної дівчини Олександри, яка завжди була чуйною та уважною, за це її всі любили, а згодом її ім’ям почали називати село.

У 1886 році село, з чудовими краєвидами, запримітив пан Карпінський, а з часом з’явився в центрі села панський хутір, а першими мешканцями села були Лакей-Карпинський Григорій, родини Яблонські та Валадинські.

Після революції 1917 року на землях Олександрівки був створений колгосп ім. Котовського з центром в с. Дофінівка.

У 1930 році колгосп ім. Котовського був приєднаний до колгоспу ім. Леніна (з центром в селі Фонтанка), а згодом його було реорганізовано у відділок радгоспу ім. 50-річчя Великого Жовтня (з 1934 року – голова Михайло Ілліч Сочеслов). Село відносилося до Фонтанської сільської ради.

Мешканці (приблизно 30 хаток) об’єдналися у сімейні артілі. Одні – ловили в лимані рибу, сушили тарань та возили на продаж до Одеси. Інші артілі вирощували сільськогосподарські культури.

Новим тяжким випробуванням для людей стала ІІ Світова війна. Через Олександрівку проходила лінія оборони. Частина села була зруйнована. Після відступу радянських військ село було окуповане румунами.

Важким і виснажливим був період післявоєнної відбудови. Поступово відроджувалося село, народжувалося нове покоління.

З 1961 року – психічну колонію було зареєстровано в Одеську обласну психіатричну лікарню (ОПЛ №2) – один з найбільших лікувальних закладів обласного підпорядкування. Великий внесок в розвиток, як лікарні, так і села зробив перший головний лікар Кримчанський Ізраїль Юхимович.

Рішенням виконкому Одеської обласної ради депутатів трудящих від 10 червня 1960 року об’єднано населені пункти по Одеському районі: селища радгоспу Олександрівка і село Олександрівка Фонтанської сільської ради – в один населений пункт – Олександрівка.

В Олександрівці довгий час працювала звіроферма. Хутро норок експортували за кордон.

До 1989 року Олександрівка відносилася до Фонтанської сільської ради (голова – Софіюк А.С.). З 21 березня 1989 року створено Олександрівську сільську раду, а при сільраді – громадське формування з охорони порядку.
с-ще Світле
▼
Світле – селище Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області в Україні.

Історія селища, можливо і має давнє коріння, як землі, у складі Херсонської, згодом Одеської губернії ( від 1830 – их років), але, на жаль, історичні мапи мовчать про поселення на сучасній території Світлого.

1910 – ті перші поселення на цих територіях згадують на початку 1909.

1920 – 30 –ті землі перебували у складі Одеської губернії, а саме Антоново-Кодинцевскої волості (району з 1923 року, Комінтернівського до 2016 року, згодом перейменований у Лиманський), на межі колишнього колоніального німецького поселення Гільдендорф ( сучасна територія села Красносілка) та Олександрівки ( тієї ж волості).

Історико – географічні мапи (німецькі та Ільїна) з сайту kraeved.od.ua доводять цей факт, а ще натякають на появу першої назви селища – Глибока Балка.

На фрагментах карт балка, що мала назву «Чорна» – територіально відповідає сучасній території нашого селища. «Чорною» назвали через розміри балки, як позначили на карті, була вона доволі глибокою.

1940 –ві світ сколихнула Друга Світова війна.

Не оминула біда і Одесу. Території Світлого і Олександрівки – стали тилом Приморської армії. Воїни 6 – ого прикордонного загону і 3 – го полку морської піхоти мужньо боронили свій дім, а згодом віддали свої життя на передовій.

У знак пам’яті та пошани, захисникам кордонів міста, між Аджаликським лиманом та залізницею, на в′їзді до селища, височіє меморіал «Курган Слави», частина ланцюга монументів Поясу Слави , спорудженого у 1967 році.

1950 – 60 – ті на базі колгоспу «Перемога» створили радгосп «Одеський».

Близькість до міста сформувала спеціалізацію господарства: овочівництво та тваринництво ( скотарство і свинарство стали провідними галузями). У важкий післявоєнний час люди отримали роботу, на зміну кільком збудованим землянкам в селищі з’явилися гуртожитки, столова, клуб (де з оповіді нашої жительки організовували танці і «крутили» кіно), працював фельдшерський пункт, а у 1956 році – відкрилась Малокрасносільська початкова школа ( для 1 – 3 класів). Селище розросталось новими мешканцями.

Точної дати немає, але саме в 50 – ті селище отримало свою другу назву – Малокрасносілка. Чому назву сьогодні село має «Світле» історії невідомо.

1990 – ті роки незалежності внесли свої зміни. Проте, не зважаючи на буремні 90 – ті, в селищі відкриває свої двері нова будівля Світлівської початкової школи, збудована коштами мешканців: подружжя меценатів Раулєц Борисом і Єлизаветою.

День селища припадає на 2 серпня – релігійне свято Святого Пророка Іллі. Започатковано від дня закладання першої цеглини, на забудову церкви.

Навколишні садові товариства вже давно стали частиною життя селища, тож в єдності сила.
с. Нова Дофінівка
▼
Село Нова Дофінівка знаходиться у центральній частині Одеської області. З південної сторони її обмиває Чорне море, з західної – затока Великий Аджаликівський лиман. Населення села невелике, 1344 осіб. За даними древніх літописів перші згадки за поселення на цьому місці були ще у 1290 р.

Оскільки село розміщене на березі моря і затоки, має розвинену інфраструктуру є дуже популярним для туристів.

На сьогодні створено Фонтанську територіальну громаду з центром у селі Фонтанка.

На території старостинського округу проживають працелюбні жителі, яких нараховується понад 2, 6 тис. осіб. Наше населення в минулі роки займались рибальством та сільським господарством.

Для обслуговування населення на території округу працюють 2 фельдшерсько-акушерські пункти, пошта, магазини, клуб, бібліотека, гімназія.

Сільськогосподарське виробництво очолює ТОВ «Агропівдень», досягають значних успіхів у вирощуванні врожаю зернових культур, соняшника.

Свій значний вклад в добробут жителів вносили наші шахтарі, які забезпечували місцеве населення, якісним будівельним матеріалом.

Наше майбутнє – молодь. Вона здобуває свої знання в вищих і середніх навчальних закладах м. Одеси. Після закінчення яких повертаються до рідних домівок жити та працювати.

Історія села Нова Дофінівка дуже цікава і її коріння бере свій початок ще в 3, 4 сторіччі до нашої ери, коли давні скіфи мали поселення біля лиману.

Своє існування село почало у 1810 році, саме в цей час в наших краях поселився француз – поміщик.

Чумацький шлях пролягав по Чорноморських землях і це посприяло заснуванню таверни „ ДО ФІНЕ” Чимало людей залишалось на цьому мальовничому куточку землі, таким чином на березі лиману було засновано село, яке на честь француза – поміщика отримало назву ДОФІНІВКА.

Село потопало в зелені та не можна було не звернути уваги на квітучі кущі бузку. Може саме цей бузок і дав тему для картини „ Бузок” знаменитого художника Кіріяна Костанді, який народився у 1852 році в Дофінівці та могила якого знаходиться і нині на другому кладовищі в місті Одесі.

Оскільки село було розташоване на березі лиману, то основним заняттям мешканців було рибальство. Про сильних та мужніх дофінівських рибалок згадує у своїй поемі „ ЕНЕЇДА” письменник Котляревський.

Земля дофінівська не тільки прекрасна, але і багата на корисні копалини, зокрема добувався камінь – черепашник. Видобування каменю послужило матеріалом для забудови сіл і навколишніх.

Цілі сімейні династії пропрацювали в рибному господарстві “Чорноморець” сім’ї: Мазурцових, Любинських, Кузнєцових.
с. Вапнярка
▼